Чи знаєте ви, що таке "ломка"? Ні, не наркотична, боронь боже, і не алкогольна. Ломка моральна, десь психологічна, і нехай вона ніяк не проявляється фізично, але всередині людини вирує ціле торнадо з думок. Яке качає, як море у десятибальний шторм.

Читайте також: Фальшиве свято: як в окупованому Донецьку відзначали "день возз'єднання"

Ось така ломка сталася днями у багатьох донеччан. Коли прочитали повідомлення про те, що сталося в Ізраїлі, на що перетворилося і як тепер виглядає.

В Ізраїлі у багатьох донеччан живуть рідні, друзі, колишні однокласники та одногрупники за національним університетом, там активно лікуються дідусі-бабусі та навчаються сини та дочки знайомих. Хтось поїхав туди і до війни, і минулого року. Ашдод та Сдерот стали вже рідними назвами, Ейлат – символом розкоші, а Стіна плачу – обов'язковим пунктом туристичного маршруту до Ізраїлю.

Донеччани жахнулися, прочитавши в новинах про тисячі ракет, що прилетіли по сплячих містах. Про сотні вбитих і заручників, про втрачених дітей, зруйновані будинки, життя і долі. Багато хто з тих, що кричали «Дев'ять років бомбили Донецьк!» - прикусив язика. Тому що порівняли, як виглядає місто, яке бомбили кілька годин, і практично цілий Донецьк. Безумовно, руйнування мають місце, але порівнювати ці два світи некоректно. Як мінімум, неетично.

У Донецьку з розширеними від жаху очима десятки, а то й сотні, тисячі людей гортали стрічки соцмереж, у душі благаючи всі сили небесні, аби не було знайомих імен та прізвищ у сумних списках. І водночас у місцевих пабліках з'явилися перші боязкі, а потім уже й хамовато-нахабні повідомлення на тему «Так їм і треба».

Читайте також: "Державний орган" для терпіння: як окупанти на Донбасі планують "покращувати якість життя"

З-під нафталіну було витягнуте те саме «совкове» слово «сіонізм», понеслися водоспади знайомих донеччанам слів про «повернення споконвічно арабських земель», «тимчасово окуповані Ізраїлем території» та інша лабуда, яка дев'ять років тому вкоренилася і проросла на українському Донбасі – так, що не викорчувати голими руками.

Виявилося, що ізраїльтяни винні в тому, що сусідня Палестина живе... м'яко кажучи, не дуже. Поки євреї молилися, будували будинки, школи та лікарні, випускали найкращі у світі ліки та майже знайшли панацею від раку, засіювали пустелю квітами та відкривали готелі на узбережжі, їхні сусіди клепали на коліні саморобні вибухові пристрої та ракети, привчаючи дітей з дитинства до війни та відправивши своїх жінок під плінтус із їхніми правами та бажаннями. Вони не хотіли жити добре, їм хотілося, щоб Ізраїль жив погано.

Росія, як водиться, прийняла бік темряви. Дружба з Іраном та «Талібаном», загравання з власними чеченцями та дагестанцями, потрясання ядерною палицею не може в принципі ніколи привести ні до чого доброго. Потроху РФ приймає бік «пригнічених» палестинців, російські хакери ламають державні сайти Ізраїлю і гордо повідомляють про це, до Москви вже рухається делегація з Афганістану, друг Асад із Сирії телефоном оголосив про підтримку терористів із ХАМАС. По телевізору майже цілодобово йдуть політичні ток-шоу, де російські «експерти» висловлюються в дусі: «Ну, до цього все йшло…»

Читайте також: Грошей немає, зв'язку немає, щастя теж не бачити: Донецьк уже рік «у Росії», але…

І донеччан "ламає"! Відповідно до «політики партії» потрібно підтримувати не проклятих «сіоністів», а волелюбний народ Палестини, який бажає знищити все живе на своєму шляху до Єрусалиму, який їм потрібен… ну максимум для пограбування. Але за внутрішніми переконаннями донеччани співчувають Ізраїлю. Там друзі, діти, рідні... Їх намагаються вбити бомбами та ракетами, а вони пручаються та готові захищати свою державу зі зброєю в руках. Не дарма практично всі пройшли підготовку ЦАХАЛ: нікого не довелося мобілізувати, ловити дворами чи викликати повісткою. Самі пішли: хтось у військкомати, хтось на пункти здачі крові, хтось волонтерити, хтось шукати зниклих людей.

Телевізор вступив у боротьбу з залишками людяності! "Ну як же так?"-  кричать ті, хто віртуально «тисне руку ХАМАСу», адже нас теж обстрілювали та кидали бомби та ракети, чому світ не обурювався?

Зачекайте, каже світ, чи не ви звали 2014 року «Путін, введи війська!»? Чи не ви кричали: «Хоч каміння з неба!»? Чи не ваші «солдати» сховали склади з боєкомплектами в житлових кварталах і тепер будь-яке влучання в цей склад (а ракети нині лягають просто філігранно в ціль) викликає крики «Стріляють по мирних!».

Ізраїльтяни не звали нікого, і «Залізний купол» вигадали не для нападу, а для захисту. І останнім часом він працював безперервно.

Світ розуміє, що росіяни просто прийшли і захопили шматок території України, що під'юджуються купкою погано освічених людей, які чомусь називаються «народом Донбасу». Світ усвідомлює, що війна – це двосторонній захід. І агресор не завжди виграє. Ізраїль відповідає ударами по сектору Ґаза – а російськими телеканалами показують картинку, ніби це Ізраїль уночі напав і вирізав три сотні молодих людей на музичному концерті, а потім ще й 5000 ракет запустив. "Ой, у нас стріляють, нас вбивають!" - скиглять ті палестинці, які ще добу тому вимагали вогню та крові.

А в далекому Донецьку не знають, за кого вболівати: хто тут наші і про що можна говорити на вулицях?

Хоча, звісно ж, знають. Але вголос не скажуть. Бо давно й так зрозуміло, хто тут країна-терорист, а нинішня близькосхідна катастрофа – ще одне підтвердження цього.

Читайте також: «Ми для них – другий сорт»: як в росії ставляться до «нових росіян» з Донецька та Луганська